Майстерність письма

Точка зору: порівнюємо першу, другу й третю особу

Ви написали сцену, але щось у ній не так, хоча ви не можете пояснити що саме. Часто причина — точка зору: хто розповідає історію, наскільки близько він до подій і що йому дозволено знати. У цьому посібнику одна вигадана мить звучить у різних варіантах, щоб ви почули різницю, а потім знайдете спосіб вибрати свій.

Мова

Що насправді визначає точка зору

Точка зору водночас відповідає на два запитання. Хто розповідає цю історію? І скільки всього у світі, зокрема думок інших людей, може осягнути оповідач? Від цих відповідей залежать голос оповіді, напруга й те, наскільки читач довіряє розповіді.

Час оповіді — окремий вибір, який зазвичай поєднують із точкою зору. За мить ми розглянемо його окремо. А спершу — сцена для прикладів. Інес приходить до майстерні свого покійного батька й бачить, що двері незамкнені, а всередині її сестра Тесс тримає батьків рубанок. Ще ніхто не промовив ані слова.

Одна мить у п’яти варіантах

Перша особа, минулий час: «Двері майстерні були незамкнені. Ще не торкнувшись їх, я знала, що всередині Тесс: ніхто, крім нас, не клав ключ назад під тріснутий вазон так, як це робив батько. Вона стояла біля верстака й тримала його рубанок, перевертаючи його в руках, ніби оцінювала. Я промовчала. Хотіла, щоб вона першою поклала його на місце».

Друга особа, теперішній час: «Двері майстерні незамкнені. Ще не торкнувшись їх, ти знаєш, що всередині Тесс: ніхто, крім вас, не клав ключ назад під тріснутий вазон так, як це робив твій батько. Вона стоїть біля верстака й тримає його рубанок, перевертаючи його в руках, ніби оцінює. Ти мовчиш. Хочеш, щоб вона першою поклала його на місце».

Обмежена третя особа, минулий час: «Двері майстерні були незамкнені. Інес ще не торкнулася їх, а вже знала, що всередині Тесс: ніхто, крім них, не клав ключ назад під тріснутий вазон так, як це робив їхній батько. Тесс стояла біля верстака й тримала його рубанок, перевертаючи його в руках, ніби оцінювала. Інес промовчала. Вона хотіла, щоб Тесс першою поклала його на місце».

Всезнаюча третя особа, минулий час: «Двері майстерні були незамкнені, а в тому містечку це означало лише одне. Інес знала, що всередині її сестра. Тесс уже годину репетирувала вибачення, але щойно почула хвіртку, як передумала. Жодна з них не знала, що рубанок у руках Тесс був єдиною річчю, яку батько попросив сусіда від них сховати. А сусід із ґанку все бачив і вирішив ще трохи помовчати».

Перша особа, теперішній час: «Двері майстерні незамкнені. Ще не торкнувшись їх, я знаю, що всередині Тесс. Вона стоїть біля верстака з його рубанком у руках, а я мовчу, бо хочу, щоб вона першою поклала його на місце».

Перечитайте приклади й зверніть увагу, що може сказати кожен оповідач. Оповідач від першої особи може прямо назвати своє бажання, але не має доступу до думок Тесс. Друга особа втягує вас у дію й підказує, що ви відчуваєте: комусь це подобається, а хтось опирається. Обмежена третя особа звучить майже як перша, але дає трохи більше простору навколо персонажа. Лише всезнаючий оповідач може повідомити те, чого не знає ніхто в кімнаті.

Що дає кожен варіант і чого він вимагає

Тут немає найкращого варіанта. Кожен щось дає і чогось вимагає.

  • Перша особа дає відчуття близькості й голос, який читач може чути протягом усієї книги. Але вона обмежує розмах: ви можете показати лише те, що бачить оповідач, а якщо він помиляється чи щось приховує, це треба продумати заздалегідь.
  • Друга особа створює ефект присутності й залучає читача до подій. Але довго втримувати її складно. У романі вона зазвичай втомлює, тому її найчастіше використовують у коротких творах, для окремої сюжетної лінії або коли оповідач звертається до іншого персонажа.
  • Обмежена третя особа поєднує близькість із гнучкістю. Ви маєте доступ до думок персонажа, але його голос не звучить у кожному реченні, а відстань до нього можна змінювати. Обмеження таке саме, як у першій особі: сцена належить одній свідомості.
  • Всезнаюча третя особа дає широкий розмах, іронію й авторитет оповідача. Можна охопити великий проміжок часу, багатьох людей і факти, яких не знає жоден персонаж. Але близькості буде менше, а оповідачеві потрібен виразний характер, інакше розповідь здаватиметься відстороненою й пласкою.

Час оповіді: минулий чи теперішній

Минулий час — звичний вибір не просто так. Оповідач уже знає, чим усе скінчилося, тож підсумки, стрибки в часі й роздуми звучать природно. До того ж читачі десятиліттями звикали читати саме так і майже цього не помічають.

Теперішній час додає відчуття невідкладності. Оповідач не знає, що буде далі, тож такий час пасує трилерам та історіям про людей у кризі. Підсумовувати в ньому складніше, а для спогадів треба чітко переходити в минулий час. У довгій книзі декому з читачів може здатися, що події не дають перепочити.

Ось просте правило: уявіть найнудніший необхідний відтинок вашої історії — три тижні дороги чи довге відновлення — і спитайте себе, у якому часі його легше вмістити в один абзац. Зазвичай саме в цьому часі й варто писати першу чернетку.

Стрибки між свідомостями персонажів і як їх виправити

Стрибок між свідомостями персонажів — це коли в межах однієї сцени ви без попередження переходите до думок іншого персонажа. Читач губиться, бо вже не розуміє, чию точку зору зараз сприймає. Ось типовий приклад:

«Інес штовхнула двері й пошкодувала, що не взяла свій ключ. Тесс здригнулася, їй було соромно, що її спіймали, і вона подумала, чи помітила Інес, як вона сховала долото в кишеню. Інес побачила тільки рубанок».

Друге речення передає думки Тесс, а третє знову повертається до Інес. Є три способи це виправити. Виберіть для сцени одну свідомість і перепишіть усе з її точки зору. Почуття іншої людини покажіть через поведінку, яку може помітити ваш персонаж. Або розділіть сцену відступом чи розділом і другу частину розкажіть із точки зору іншого персонажа.

«Інес штовхнула двері й пошкодувала, що не взяла свій ключ. Тесс здригнулася, а вільна рука ковзнула до кишені пальта, і Інес подивилася туди. Потім перевела погляд на рубанок — так було легше».

Всезнаюча оповідь — це не стрибки між свідомостями, адже оповідач над сценою сам вирішує, куди спрямувати увагу. Різниця в послідовності: оповідач переходить від одного до іншого навмисно й за чітким правилом. Щоб перевірити чернетку, пройдіться абзац за абзацом і запитайте себе, у чиїй свідомості ви перебуваєте. Потім підкресліть кожне слово, яке міг знати лише цей персонаж.

Як вибрати точку зору для своєї історії

У теорії правильної відповіді немає — вона залежить від конкретної книги. Поміркуйте над цими запитаннями:

  • Чи залежить історія від того, чого одна людина не знає або не хоче визнавати? Виберіть першу особу або обмежену третю й вирішіть, наскільки можна довіряти оповідачеві.
  • Вам потрібен голос, який читачеві буде приємно слухати протягом вісімдесяти тисяч слів? Перша особа дає найбільше голосу на кожну сторінку.
  • Вам потрібно показати багатьох людей, великий проміжок часу чи іронічного оповідача? Спробуйте всезнаючу оповідь або послідовно змінюйте обмежені точки зору.
  • Чи зможете ви втримати цей варіант? Напишіть одну важливу сцену приблизно на триста слів у двох точках зору, між якими вагаєтеся, і прочитайте обидві вголос. Один варіант даватиметься із зусиллям, а другий — легко.

Зміна точки зору між розділами

У багатьох романах оповідачі-персонажі змінюються, і це працює, якщо дотримуватися кількох правил. Змінюйте точку зору лише на межі розділу або сцени, ніколи посеред абзацу. Уже в першому реченні дайте зрозуміти, кому належить сцена: назвіть персонажа або додайте виразну деталь. Дайте кожному персонажеві власний спосіб помічати світ, щоб читач міг здогадатися, чий це розділ, навіть якщо закрити ім’я.

Кожна точка зору має бути потрібною. Якщо персонаж не знає, не прагне й не приховує нічого, чого не знають інші, його розділи, ймовірно, лише розтягують книгу. Не додавайте забагато оповідачів: кожен новий голос потребує уваги читача. Якщо ви чергуєте точки зору, доведеться також стежити, що кожен знає в кожен момент сюжету. У нашій статті про те, як відстежувати знання персонажів у творі з кількома точками зору, показано один зі способів.